Спецпроєкт Marie Claire x Райффайзен Банк до Дня Незалежності
Лія
ГРОМОВА
ПРО ЖИТТЯ ЗА КОРДОНОМ
Ви певний час будували життя за кордоном. Розкажіть, з чого почалася ваша еміграція і яким особисто для вас був цей період життя в іншій країні?
"
Вимушена еміграція почалася для моєї родини раптово. Коли 22 лютого люди колонами йшли Кільцевою дорогою з валізами пішки, бо всі шляхи на виїзді з міста були заблоковані, я ще намагалася жити далі — під гучні вибухи, разом із дітьми спати в підвалі. Ми протрималися тиждень, а потім дивом сіли в останній переповнений вагон потяга. Так війна змусила мене евакуюватися з доньками з рідного Києва — спочатку до Ужгорода, а звідти — до Західної Європи, де ми провели півтора року.
На чужині у мене та старшої доньки почалася депресія, яку ми намагалися долати малюванням. У чужих домівках ми щодня займалися арттерапією, ніби власноруч повертали собі внутрішню опору. Я також почала онлайн-навчання у міжнародній школі арттерапії — на курсі, присвяченому роботі з ПТСР у дорослих і дітей.
Загалом за рік у Європі я намалювала 30 великих картин. Згодом відбулася виставка, на якій третину робіт придбали. Усі отримані кошти я передала хірургу, який власним коштом купував пораненим військовим протези щелеп і обличчя та оперував людей після вибухових травм. Так моє особисте переживання, біль і пошук опори поступово перетворилися на можливість допомагати іншим.
ПРО РІШЕННЯ ПОВЕРНУТИСЯ
Маючи можливість жити й розвиватися за кордоном, ви все ж свідомо обрали повернутися. Що стало вирішальним у цьому рішенні? Коли ви зрозуміли, що ваше місце — саме в Україні?
"
Важливим моментом для мене став ретрит однієї відомої психологині. Саме там я багато чого переосмислила й усвідомила, чим можу бути корисною іншим саме зараз. Мабуть, тоді й остаточно зрозуміла: моє місце — тут, в Україні. Адже саме тут я відчуваю найбільший сенс у тому, що роблю. Тож, два з половиною роки тому ми повернулися додому.
ПРО НОВИЙ ЕТАП НА БАТЬКІВЩИНІ
Якими були ваші перші кроки після повернення і над чим ви працюєте сьогодні?
"
Як мати двох доньок, я вагалася, чи повертатися додому, адже небезпека обстрілів нікуди не зникла. Але після повернення в Україну я пройшла власний шлях відновлення, продовжила навчання, опанувала різні методи роботи з наслідками ПТСР. І сьогодні поєдную свої знання, практики, арттерапію та музику, щоб допомагати іншим знаходити внутрішню опору.
Зокрема, вже понад рік я працюю вокалотерапевткою: проводжу індивідуальні сесії та групові майстер-класи. І щоразу бачу, наскільки потужним інструментом може бути голос. Люди приходять із різними станами, а під час занять відчувають полегшення.
У серпні 2024 року я написала свою першу пісню після 14 років тиші. А протягом наступних трьох місяців, написала ще 12 пісень. Я відчула бажання дарувати людям через музику, звуки та слова ті стани спокою, радості й внутрішньої опори, яких нам так бракує в реаліях війни. Так народилася ідея створити гурт «До 7 Неба». У червні цього року вийшов наш перший альбом «Кристали любові».
»
ПРО СИЛИ ТА МОТИВАЦІЮ
Жити й працювати в Україні — це щоденний іспит на витривалість. Що наразі дає вам наснагу рухатися вперед, реалізовувати задумане й бачити власне майбутнє тут?
"
Зараз багатьом із нас важко виживати й залишатися в ресурсі. Мене підтримують віра, люди поруч, спільнота однодумців і відчуття сенсу. Саме його мені дуже бракувало за кордоном. Там, попри безпеку й комфорт, я часто відчувала, що майже нічим не можу допомогти іншим.
«
В УКРАЇНІ Я ВІДЧУВАЮ СЕБЕ ПОТРІБНОЮ
ПРО НЕЗАЛЕЖНІСТЬ
Цьогоріч Україна святкує 35-ту річницю Незалежності. Що сьогодні означає для вас це слово — незалежність?
"
Коли я прожила рік вимушеної міграції в Європі, то дуже ясно відчула, що ця війна стала для мільйонів українок не лише випробуванням, а й своєрідним шляхом пізнання. Мені здається, ми поїхали за кордон не тільки для того, щоб бути в безпеці. Ми мали чогось навчитися одне в одного: у європейців — дисципліни, поваги до правил, а їм залишити щось своє — сердечність, людяність, здатність зберігати тепло й добро навіть у найскладніших обставинах.
Тому сьогодні незалежність для мене — це здатність залишатися собою, не втрачати людяності, любові й віри, незалежно від того, що відбувається навколо.
